за молоддю — майбутнє Стратегії європейської молодіжної політики

Основною причиною формування молодіжної політики як окремого напряму соціальної політики є складність процесу соціалізації молодих людей в сучасних умовах. Деяка частина молодих людей випадає із загального процесу адаптації, поповнює ряди маргінальних елементів, стаючи вогнищем соціальної дестабілізації і злочинності.

Молодіжна політика в європейських країнах орієнтована як на молодь в цілому, так і на проблемну її частину. Молодь, як правило, умовно розділяється на групи (від 14-18 років до 25-27 років), що дозволяє точніше розподіляти заходи залежно від віку. 

Мета молодіжної політики

Загальна мета молодіжної політики різних європейських держав – сприяння безконфліктній інтеграції молодих людей в суспільство. За 10-12  років перебування в молодіжній віковій групі необхідно здобути освіту, опанувати професійні навики, засвоїти свої права та обов'язки, пройти курс цивільного та етичного виховання, щоб вступити в самостійне життя як повноцінна свідома особа.

Розглядаючи діяльність європейських держав з реалізації молодіжної політики, можна виділити досягнення чотирьох країн – Німеччини, Франції, Великої Британії, Швеції, а також міжнародні молодіжні програми, достатньо ефективно здійснювані Європейським Союзом і Радою Європи.

Аспекти молодіжної політики та стратегії їх здійснення

Незважаючи на схожість форм і методів, в національних концепціях молодіжної політики можна умовно виділити 2 стратегії. Перша заснована на провідній ролі держави у сфері молодіжної політики. Друга – на паритеті держави і структур цивільного суспільства у сфері молодіжної політики.

Аспекти молодіжної політики

У Німеччині на федеральному рівні за розробку молодіжної політики відповідає Міністерство у справах сім'ї, в якому є Відділ з питань молоді, що займається розробкою щорічного федерального плану з молодіжної політики (також в розробці плану беруть участь Міністерство освіти і науки та  Міністерство економіки і зайнятості).

У Франції розробкою молодіжної політики займається Міністерство у справах молоді, спорту і громадських організацій (за участю Міністерства національної освіти, Міністерства зайнятості і солідарності,  Міністерства культури і комунікацій). Міністерство має регіональні і департаментські управління, відповідальні за реалізацію молодіжної політики на місцях.

2. Використання принципу субсидіарності, коли основна відповідальність, в т.ч. фінансова, покладається на низовий рівень.

У Німеччині до 60% витрат на реалізацію молодіжних програм припадає на комунальний рівень (близько 10% комунального бюджету), а 35% - на земляний. Це дозволяє надавати допомогу молодим людям з урахуванням локальних і регіональних соціально-економічних реалій і потреб.

У Франції на місцевому рівні здійснюється експертиза й фінансування молодіжних ініціатив – програма «Проект М» (від 15 до 20 тис. проектів на рік за участі понад 100 тис. молодих людей).

3. Умовне розділення єдиного масиву молоді. У Німеччині молодь (22 млн. осіб, що становлять 25% населення) ділиться на «безпосередньо молодь» (14-18 років) і «молодих дорослих» (18-27 років), оскільки пріоритети у цих вікових груп різні.

У Франції молодь розглядається як єдиний віковий масив від 15 до 26 років.

4. Застосування комплексного підходу. Наприклад, у Німеччині надання освіти поєднується із забезпеченням молодих людей робочими місцями.

У Франції в 1997 р. була введена програма «Нові послуги, нові робочі місця», що мала на меті надати постійні (не менше 5 років) робочі місця молодим людям без трудового досвіду і, одночасно, задовольнити потребу в робочій силі в деяких галузях.

5. Співпраця влади і неурядових організацій на всіх трьох рівнях реалізації молодіжної політики.
 Організації, що беруть участь в здійсненні молодіжної політики, займаються лобіюванням інтересів своїх членів (в основному – представників молодіжних груп) на всіх рівнях влади, тобто представництво інтересів йде «від низу до верху».

У Франції громадські організації, що добровільно реєструються при Міністерстві у справах молоді і спорту, розглядаються як потенційні партнери і мають право звертатися за матеріальною допомогою для реалізації конкретних проектів. Національна рада молоді (очолюється міністром у справах молоді і спорту), яка об'єднує представників політичних, цивільних, профспілкових молодіжних структур, має повноваження ініціативи з актуальних молодіжних питань. Ради молоді діють як на рівні департаментів, так і в багатьох муніципалітетах.

6. Регулярний моніторинг проблем молоді незалежними експертами в Німеччині дозволяє уповноваженим органам ухвалювати зважені довгострокові рішення на основі різних оцінок ситуації і можливостей її розвитку, вносячи відповідні корективи.

7. Застосування комплексу заходів щодо культурно-етичного виховання молоді. Так, у Німеччині діє договір між землями і федерацією про захист молоді від шкідливого впливу ЗМІ.

У Франції реалізується ряд міністерських проектів у сфері культури:

• підтримка молодіжного кінематографа – заохочення створення й розповсюдження якісних фільмів, що розвивають художній смак,
• організація фестивалів молодіжного кіно і мультиплікації,
• виділення субвенцій на реалізацію конкретних проектів;
• молодіжна програма, що заохочує читання книг як умову формування повноцінної культурної особи. З цією метою створюються міні-бібліотеки при дозвільних і соціальних центрах, в таборах відпочинку, установлена національна премія за кращі твори для молоді;
• забезпечення молоді, особливо з бідних сімей, доступом до заняття спортом – видача «спортивних купонів» для оплати занять в секціях, виділення коштів Національного фонду розвитку спорту на регіональний рівень для підтримки спортивної інфраструктури;
• створення спеціалізованих інформаційних центрів для молоді, де надаються інформаційні і консультаційні послуги.

8. Стратегія паритету держави і структур цивільного суспільства у сфері молодіжної політики. У Великій Британії, Швеції - держава формулює загальний напрям, цілі й пріоритети молодіжної політики, але в її реалізації головна роль відведена місцевому самоврядуванню і громадським організаціям.

Особливості організації та здійснення молодіжної політики в Європі

1. Відсутність спеціальних міністерств у справах молоді й молодіжної політики (і в Швеції, і у Великій Британії). Розробка єдиних національних програм і планів не практикується, молодіжна політика як комплекс заходів, покликаних забезпечити всім молодим людям рівний шанс на гідне життя, реалізується різними міністерствами, відомствами, громадськими організаціями в рамках їх компетенції. Проте, діяльність з реалізації молодіжної політики у Великій Британії координується Управлінням по роботі з молоддю Міністерства освіти і міністерським Комітетом у справах дітей і молоді, а в Швеції – Міністерством культури. Якщо в британських парламентських структурах комісії з молодіжної проблематики відсутні, то в Швеції діє Державна молодіжна рада і молодіжні ради на муніципальному рівні.
   Центральний уряд визначає загальну суму витрат і її розподіл між місцевими органами влади, які ухвалюють рішення про пріоритетні витрати з урахуванням локальних особливостей 
2. Підвищення якості і доступності освіти як важливого каналу успішної соціалізації, збільшення числа молодих людей, що продовжують навчання після закінчення середньої школи (підвищення кваліфікації, професійно-технічна підготовка, навчання у Вузах) є одним з головних напрямів молодіжної політики в обох країнах. Успішні освічені люди, що отримали підготовку по затребуваній спеціальності, є підставою соціальної стабільності.
   У Швеції навчання як в середній, так і у вищій школі безкоштовне, але стипендія для оплати помешкання і навчальних посібників надається у вигляді кредиту (4% відрахування від заробітку після завершення навчання і влаштування на роботу).
3. Мінімізація молодіжного безробіття є іншим напрямом. У Великій Британії боротьба з безробіттям здійснюється в рамках програми «Новий курс для молодих людей» - консультації і рекомендації по вибору роду діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей і потреб.
   У Швеції проблема працевлаштування і професійної перепідготовки вирішується на локальному рівні з урахуванням особливостей місцевих ринків праці і кадрових запитів бізнесу.
4. Важливе місце займає цивільне виховання: не тільки вироблення уміння відстоювати свої права, але і виховання соціально-політичної активності в цілому (у Великобританії з 2002г. – курси виховання громадян як частина шкільних освітніх програм).

В цілому для британської молодіжної політики характерна тенденція дати молодим людям шанс, підтримати їх, але утриматися від надмірної опіки і добродійності, які підривають стимул самостійної активності, ведуть до утриманства.

Шведська система молодіжної політики направлена на вирішення проблем на тому рівні влади, де воно максимальне ефективно, при широкому залученні громадських організацій, що є повноправними партнерами держави.

Молодіжна політика Швеції як елемент “шведської системи” економічного розвитку

У Швеції молодіжна  політика  є  елементом  добре  знаної  “шведської моделі” економічного розвитку. Вона базується на пріоритеті молоді в  різних галузях державної діяльності. Від 1986 року у Швеції існує  посада  міністра молоді, який відповідає за державну  підтримку  молодіжних  організацій,  за організацію  відпочинку  молоді  тощо.  Міністрові  підпорядкована  Рада   у справах молоді, до якої входять 18  штатних  працівників. Рада забезпечує координацію діяльності різних міністерств на стадії вироблення  і  прийняття рішень, що стосуються молоді.

Міністр  молоді  має  навіть  право зупинити  прийняття  будь-якого  рішення  уряду,  якщо  воно  не  відповідає принципам та завданням молодіжної  політики.  Якщо  ж  обговорення подібної проблеми на робочому рівні не дає бажаного результату, міністр молоді може звернутися до прем’єр-міністра, зобов’язаного створити комісію для  вивчення конфлікту й розробки компромісного рішення.

Молодіжна  політика  Швеції має на меті поглиблення віри молоді в дійсну політичну демократію;  надання молоді  можливості  самій  “робити”  політику; вирішення таких проблем молодіжного середовища, як злочинність,  алкоголізм,  наркоманія;  постійний діалог держави з молоддю.

У Швеції розроблено цікавий механізм вирішення молодіжних проблем: тут  існує закон про пільги на житло для молоді віком  до  26  років,  які залежать від розміру отримуваної  молодими  зарплати.  Будуються  спеціальні будинки для молоді, де квартири дещо дешевше, ніж у звичайних будинках.

”Шведська модель” передбачає виплату кожній дитині віком до 16 років 5820 крон щорічно (тобто 70 американських доларів на  місяць).  Якщо  батьки дитини безробітні, їй виплачується певна фінансова  допомога.  Всі  студенти отримують щомісячну стипендію.

Основні засади молодіжної політики органів місцевого  самоврядуванння в Швеції визначаються “рамковим” законом 1982 року. Можна навіть казати,  що в країні  існує  ціла  галузь  законодавства,  що  охоплює  проблеми  праці, навчання,  відпочинку  молоді.  Законом  встановлено  систему  кредитів  для молоді.

Для  так  званої  “втомленої  молоді”  (тобто  такої,  що  не   бажає працювати, ані вчитися) у Швеції  повсюдно  створено  центри  підготовки  до праці.

Впродовж останніх двох десятиріч у Швеції функціонує система вільного виховання. Якщо  злочин  скоєно  підлітком  віком  до   15   років, він звільняється від кримінальної  відповідальності,  а  з  15  до  18  років  – сплачує штраф 200-300 крон без  позбавлення  волі.  При  цьому,  хоч  як  це дивно, злочинність в країні практично відсутня.

Молодіжна політика наднаціональних європейських структур (Європейського Союзу, Ради Європи)

У діяльності європейських наднаціональних структур стосовно молоді можна виділити такі основні напрями, як освіта, свобода пересування, зайнятість і професійна підготовка, залучення молоді до доброчинної діяльності, освоєння молодими людьми інформаційних технологій, культурного розвитку, зближення молоді країн-членів ЄС та інших держав, заохочення громадської активності молоді, освіти в області захисту прав людини, сприяння міжкультурному діалогу.

Підходи і практики реалізації молодіжної політики:

• система оплати освіти в ЄС (на освіту члени ЄС виділяють від 9 до 16% держбюджету). У більшості країн з платною вищою освітою сім'ї з високим або середнім достатком вносять відносно вищу плату, ніж малозабезпечені, які повністю або частково звільняються від плати за навчання за допомогою грантів, позик, допомоги, податкових пільг.
• інтеграційні освітні програми ЄС («Еразм», «Комет», «Сократ», «Леонардо да Вінчі», «Мінерва» і ін.), спрямовані на «обмін» студентами, викладачами і молодими ученими, вдосконалення їх мовної практики і кваліфікації, формування єдиного інформаційного простору. Однією з цілей цих програм є конвергенція національних освітніх систем до 2010 р. в рамках Болонського процесу. Деякі програми виходять за рамки Європи (наприклад, «Молодь Європи», направлена на розвиток співпраці європейських молодіжних організацій з країнами Східної Європи, Кавказу, Латинської Америки).
• фінансування молодіжних проектів за допомогою спеціально створеного Європейського молодіжного фонду;
• програми і проекти, націлені на виховання солідарності між народами і толерантності, боротьбу з ксенофобією, залучення молодих людей в діалог культур і конфесій, адаптацію мігрантів. У Європі такі програми реалізуються в основному силами різних неурядових організацій при координуючій ролі державних структур і охоплюють молодих людей з числа представників місцевих груп і мігрантів, а також викладачів і експертів.